Преподобний Олексій, чоловік Божий, народився в Римі від знатних і благочестивих батьків. Його батько Евфимиан був сенатором. Він відрізнявся душевною добротою, був милосердним до хворих і стражденних, щодня влаштовував у себе вдома три столу: для сиріт і вдів, для подорожніх і для жебраків.

У Евфимиана і його дружини Аглаиды довго не було дітей, і це затьмарювало їхнього щастя. Але благочестива Аглаида не залишала надії ― і почув Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовляти Алексій (у перекладі з грецької «захисник»). Святий Алексій ріс здоровою дитиною, добре і старанно вчився. Коли ж він досяг повноліття, Евфимиан і Аглаида вирішили його одружити. Вони вибрали для сина дівчину царської крові, дуже красиву і багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Алексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: «Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, аж поки не відновить нас Своєю благодаттю». Потім він вийшов з шлюбного спокою і тієї ж ночі покинув отчий дім.

Сівши на корабель, що відпливає на Схід, юнак прибув до Лаодикию Сирійську. Тут він пристав до погоничів ослів і дійшов з ними до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, відображений на плащаниці. Роздавши залишки майна, юнак одягнувся в лахміття і став просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі він долучався Святих Христових Тайн. Ночами Алексій працював і молився. Скуштував він тільки хліб і воду.

Тим часом батьки та дружина святого Олексія, зажурені його зникненням, послали слуг своїх на пошуки. Були вони і в Едессі, входили в храм Пресвятої Богородиці і подавали милостиню святому Олексію, не пізнавши його. Через деякий час слуги повернулися в Рим, так і не знайшовши святого Алексія. І нікому з рідних не було одкровення про нього. Тоді вони змирилися, і хоча продовжували сумувати й тужити про нього, але поклалася на волю Божу.

Преподобний Алексій провів в Едессі 17 років, просячи милостиню в притворі храму Богородиці. Сама Пречиста, з'явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що жебрак Алексій є чоловік Божий. Коли ж жителі Едесси стали шанувати його, преподобний Алексій таємно втік. Він думав відправитися в місто Тарі (в Малій Азії, батьківщина святого апостола Павла), але корабель, на якому плив преподобний, потрапив в сильну бурю і збився з курсу, довго блукав і нарешті пристав до берегів Італії, неподалік від Риму. Святий Алексій, побачивши в цьому Промисел Божий, пішов до дому батька свого, бо був упевнений, що його не впізнають. Зустрівши батька свого Евфимиана, він попросив у нього притулку і згадав про кровних його, що перебувають у мандрівці. Той радий був прийняти жебрака, дав йому місце в сінях свого будинку, велів носити йому їжу з хазяйського столу і приставив слугу для допомоги йому. Інші слуги з заздрості стали нишком ображати жебрака, але преподобний Алексій прозрів у цьому диявольське нашіптування і брав знущання зі смиренням і радістю. Він як і раніше харчувався хлібом і водою, а ночами працював і молився.

Так минуло ще 17 років. Коли ж наблизився час його кончини, преподобний Алексій записав все життя своє, і те таємне, що було відомо батька з матір'ю, і слова, сказані дружині у шлюбному спокої.

В неділю після Божественної літургії в соборі святого апостола Петра відбулося диво. Від святого престолу зійшов голос згори: «Шукайте Божого чоловіка, щоб він помолився про Римі і всім народі його». Весь народ в жаху і захваті упав ниць. У четвер ввечері в соборі святого апостола Петра благали Господа відкрити їм людини Божого ― і з престолу зринув глас: «У будинку Евфимиана ― чоловік Божий, там шукайте». У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395-423), а також Папа Римський Інокентій I (402-417). Вони звернулися до Евфимиану, але той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Алексія, розповів Евфимиану про його праведності. Евфимиан поспішив до преподобного Алексія, але вже не застав його в живих.

Обличчя блаженно покійного святого сяяв нетутешнім світлом. В руці преподобний Алексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого Алексія з належними почестями перенесли і поклали на ложе. Імператор і Пала Римський схилили коліна, просячи святого розтиснути руку. І святий Алексій виконав їх прохання. Сувій з життєписом святого був прочитаний читцем храму в ім'я святого апостола Петра. Батько, мати і дружина святого Алексія з плачем припали до тіла святого, вклонилися його чесним останкам. При вигляді такого горя багато плакали. Ложе з тілом святого Алексія було поставлено посеред центральної площі. До нього став стікатися народ, щоб очиститися і звільнитися від недуг своїх. Німі починали говорити, сліпі прозрівали, одержимі і психічно хворі одужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій і Папа Інокентій I самі понесли тіло святого в похоронній процесії.

Чесні останки святого Олексія, чоловіка Божого, поховані в храмі в ім'я святого Боніфатія 17 (30) березня 411 року. У цей день вшановується пам'ять преподобного Алексія, чоловіка Божого. У 1216 році були знайдені мощі святого. Житіє його здавна було одним з найулюбленіших на Русі.